очень нудно 
154 
(П'ятнадцятисекундна мовчанка)
Я далеко тож ніхто мене не помітить якщо не гулятиму надворі. Дуже далеко. Посилаю цю касету Адзамі. Посилати поштою не варто. Треба бути обережною. Трошки підождіть. Перевірю чи записується.
(Щось клацнуло. Пауза. Потім знову чути голос.)
Все добре записується».
Чути, як десь далеко кричить дітвора. І неголосну музику. Мабуть, звуки долинали через відчинене вікно. Можливо, поблизу дитячий садок.
«Дякую що недавно ви прийняли мене на нічліг. Так треба було зробити. Треба було з вами ближче познайомитися. Дякую що читали мені книжку. Гіляки мене зацікавили. Чому гіляки ходять не дорогою а лісовою трясовиною.
(Тенґо подумки поставив запитальний знак)
Хоча дорога зручніша гілякам приємніше йти лісом. Щоб ходити дорогою треба від самого початку переучуватися. Крім ходьби дорогою треба переучуватися і де чого іншого. Я не можу жити так як гіляки. Не хочу щоб мене постійно чоловіки били. Не хочу жити в бруді де багато черв'яків. Однак і ходити широкою дорогою не люблю. Ще раз нап'юся води».
Фукаері знову випила води. Після певної паузи склянка стукнула об стіл. Невже дівчина не знає, де кнопка тимчасової зупинки запису на магнітофоні?
«Можливо своїм зникненням я завдала вам клопоту. Але я не маю наміру ставати письменницею і більше щось писати. Я дізналася більше про гіляків від Адзамі. Вона прочитала про них в бібліотеці. Гіляки живуть на Сахаліні і як айни та американські індіанці не мають письма. І не залишили ніяких записів. Так само як я. Коли розповідь перетворюється на текст то перестає бути моєю. Гадаю що ніхто не зміг би перетворити її в текст так уміло як ви. Але це вже не моя розповідь. Та не турбуйтеся. Це не ваша вина. Бо я тільки йду осторонь широкої дороги».
На цьому Фукаері знову зробила паузу. Тенґо уявив собі, ця дівчина мовчки йде осторонь широкої дороги.
«Сенсей має велику силу й глибокий розум. Але не меншу силу й розум мають також карлики. Остерігайтеся їх у лісі. Їм потрібні важливі речі які є в ньому. Щоб не зазнати шкоди від карликів треба помічати те чого вони не мають. У такому разі можна безпечно проходити лісом».
Сказавши все це майже за одним духом, Фукаері голосно й глибоко дихнула. Оскільки не відхилялася від мікрофона, то записаний звук скидався на поривчастий вітер, що пролітає між будинками. Після того пролунав далекий особливий сигнал великогабаритної вантажівки, схожий на гудок пароплава в тумані. Коротко, двічі. Очевидно, вона перебувала недалеко від автомагістралі.
«Голос охрип. Дякую що ви про мене турбуєтеся. Дякую що вам сподобалися мої груди і ви прийняли мене на ніч і позичили піжаму. Можливо ми не скоро зустрінемося. Може карлики розсердилися що про них написано ієрогліфами. Але можете не турбуватися. Я звикла до лісу. Бувайте».
На цих словах запис закінчився.
Натиснувши кнопку, Тенґо зупинив стрічку і перемотав до початку. Прислухаючись до того, як скапував дощ з даху, він кілька разів глибоко дихав і крутив у руці кульковою ручкою. Потім поклав її на стіл. Врешті-решт він нічого не занотував. Можливо, тільки вслухався в особливу, як завжди, манеру розповіді. Та хоча нічого не занотував, основну суть послання Фукаері зрозумів.
1) її не викрали, а вона десь переховується. Турбуватися нема чого.
2) Більше писати книжок не має наміру. Її оповідання призначене для усної передачі, а не письмової.
3) Карлики не поступаються Ебісуно-сенсею ні розумом, ні силою. Треба зберігати пильність.
Ось такі три пункти послання, які вона хотіла передати. Крім того, згадала про гіляків. Про гурт людей, який мусить ходити осторонь широкої дороги.
Тенґо зайшов у кухню і заварив кави. Попиваючи її, безцільно поглядав на касету. І тоді ще раз прослухав її від самого початку. Цього разу уважно, тимчасово зупиняючи стрічку і занотовуючи головне. Проглянув занотоване, але чогось особливо нового для себе не відкрив.
Цікаво, чи Фукаері наговорила на стрічку те, що наперед записала? Тенґо думав, що ні. Вона не така. Напевне, говорила в мікрофон у реальному часі (не зупиняючи стрічки) те, що спадало на думку.
Та, власне, де вона зараз перебуває? Тло запису не давало Тенґо надто багато підказок щодо цього. Десь далеко гримнули двері. Дитячі вигуки, що начебто долітали через вікно. Невже дитячий садок? Сигнал великогабаритної вантажівки. Схоже, що Фукаері не перебуває у глибокому лісі. А в якомусь кварталі міста. Час — пізній ранок або відразу пополудні. А стук дверей, мабуть, вказує, що вона не сама.
154 
