147 
Водночас Тенґо добре уявляв собі, що вона могла опинитися в небезпеці, якщо справді її викрала секта. Можливо, звістка про неї пропала так само, як колись, в один момент, про її батьків. Навіть якщо зв'язок між Фукаері та «Сакіґакі» з'ясується (а це, мабуть, не забере багато часу) і ЗМІ дадуть хід сенсації, але поліція на це не зреагує — мовляв, «речових доказів викрадення немає», — то все закінчиться нічим. Фукаері залишиться під домашнім арештом на території секти, оточеної високою огорожею. А може, з нею станеться щось страшніше. Невже Ебісуно-сенсей включив у свій план такий найгірший сценарій?
Наступного ранку Тенґо набрав переданий йому колись телефонний номер і подзвонив Ебісуно-сенсею додому. Однак зв'язку з ним не було. Записане на телефонній станції повідомлення лише повторювало: «Набраний номер зараз не діє. Перевірте його ще раз і передзвоніть». Тенґо кілька разів передзвонював, та все марно. Можливо, після письменницького дебюту Фукаері з усіх боків надходили прохання про інтерв'ю й Ебісуно-сенсей змінив телефонний номер.
Після того цілий тиждень нічого не сталося. «Повітряна личинка» й далі успішно продавалася. Незмінно залишалася в усій країні на вершині списку бестселерів. Упродовж цього часу ніхто Тенґо не дзвонив. Сам він кілька разів телефонував Комацу на роботу, але ніколи його не заставав (що було недивно). Просив редакцію передати Комацу, щоб подзвонив, але жодного дзвінка не дочекався (що теж не було дивно). Поспіль щодня переглядав газети, але не натрапляв на повідомлення про розшук Фукаері. Невже Ебісуно-сенсей так і не подав поліції прохання про її розшук? А може, таки подав, але поліція утрималася від такого повідомлення заради того, щоб розшук відбувався таємно? А що, як поліція не поставилася серйозно до такого випадку, оскільки втеча з дому дівчат-підлітків часто трапляється?
Як завжди, тричі на тиждень Тенґо читав лекції з математики у підготовчій школі, решту днів писав роман, а в п'ятницю пополудні віддавався гарячим любощам із заміжньою подругою, що до нього навідувалася. Та хоч би що робив, не міг зосередитися на чомусь одному. Немов людина, яка ненароком щось проковтнула, всі дні почувався невпевненим і стривоженим. Поступово втрачав апетит. Серед ночі раптово прокидався й потім не міг заснути. І тоді все думав про Фукаері. Де вона зараз і що робить? З ким вона? Яка неприємність з нею сталася? Подумки перебирав різноманітні варіанти. І всі вони тією чи меншою мірою мали песимістичне забарвлення. В його уяві вона завжди була в тісному тонкому літньому светрі, з гарною формою грудей. Такий її вигляд перехоплював у нього подих і ще бурхливіше хвилював душу.
Фукаері дала про себе знати в четвер, на шостому тижні після того, як «Повітряна личинка» утвердилася на вершині списку бестселерів.
Розділ 23
(про Аомаме)
Це лише якийсь початок
Аомаме та Аюмі становили, так би мовити, ідеальну комбінацію для того, щоб влаштувати невеличкий, але досить еротичний нічний бенкет. Аюмі, невисокого зросту, несором'язлива, з добре підвішеним язиком, домагалася позитивного результату загалом у всьому, на що зважувалася. І мала здорове почуття гумору. Порівняно з нею, Аомаме, струнка, м'язиста, була здебільшого з безвиразним обличчям і потайною. На першій зустрічі з чоловіком не вміла знайти доречних люб'язних слів. У її словах завжди, хоч і слабо, вчувалася цинічна, агресивна нотка. В глибині її очей злегка проглядало світло неприступності. Однак, при бажанні, вона могла випромінювати щось схоже на спокійну ауру, яка, природно, вабила чоловіків. Неначе аромат, який у потрібний час виділяють тварини й комахи, щоб збудити статеву хіть партнера. Таку ауру не можна здобути жодними зусиллями. Мабуть, це вроджена властивість. А може, такої зваби вона набула на певному етапі свого життя з якоїсь причини, спираючись на досвід. У всякому разі, ця аура делікатно стимулювала не лише чоловіків, але також її спільницю, Аюмі — робила її слова й діла набагато яскравішими й успішнішими.
Коли вони вдвох знаходили підходящих чоловіків, першою самостійно йшла в розвідку Аюмі, щоб закласти фундамент для встановлення дружніх стосунків, пускаючи в хід свою вроджену привітливість. Після того, вибравши вдалий момент, до неї долучалася Аомаме й утверджувала в товаристві повну гармонію. Створювалася особлива атмосфера — щось на зразок оперети, перемішаної з «чорним фільмом». Потім усе йшло просто. Перебравшись у надійне місце, вони (послуговуючись виразом Аюмі) трудилися на славу. Найважче було підшукати собі пристойних партнерів. Їм подобалося мати справу з парою чоловіків, обов'язково охайних і досить привабливих. З певним інтелектом, але не надмірним, бо інакше нудна розмова зводила дорогоцінну ніч нанівець. Похвали заслуговували чоловіки з фінансовими можливостями. Бо, звичайно, вони розплачувалися в барі, клубі й готелі.
147 
