ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Возвращение пираньи

Прочитал почти все книги про пиранью, Мазура, рассказы отличные и хотелось бы ещё, я знаю их там... >>>>>

Жажда золота

Неплохое приключение, сами персонажи и тема. Кровожадность отрицательного героя была страшноватая. Не понравились... >>>>>

Женщина на заказ

Мрачноватая книга..наверное, из-за таких ужасных смертей и ужасных людишек. Сюжет, вроде, и приключенческий,... >>>>>

Жестокий и нежный

Конечно, из области фантастики такие знакомства. Герои неплохие, но невозможно упрямые. Хоть, и читается легко,... >>>>>

Обрученная во сне

очень нудно >>>>>




  11  

Нарешті Берегонд піднявся з–за столу.

— Поки що прощавай, — сказав він. — Мені пора на службу. Ми всі будемо на варті до заходу сонця. А ти, якщо хочеш, прогуляйся містом з моїм сином, він залюбки познайомиться з тобою. Ти лишень зійди до першого кола, спитай дорогу до Старої таверни на Рат–Келердайн, вулиці Ліхтарників. Там ти знайдеш мого сина. Гарний хлопчина, скажу тобі! До зачинення брами ще встигнете нагулятися.

На вулиці стояла гарна днина, тільки небо трохи змарніло, та було жаркіше, ніж звичайно в березні, навіть тут, на півдні. Піна долала дрімота, але вдома було так порожньо та сумно! Він вирішив піти прогулятися; навідався до Тінебора, пригостив його ласощами — кінь милостиво прийняв частування, хоч, звичайно, мав усього досить, — а потім звивистими вулицями пішов до першого кола.

Всі, хто йшов назустріч Пінові, витріщали на нього очі, хоча й додержувалися церемонної чемності: схрестивши на грудях руки, за гондорським звичаєм, схиляли голови, але за спиною в нього не стримували здивованих вигуків й кликали тих, хто сидів удома, подивитися на князя напівросликів, супутника Мітрандіра. Навіть не знаючи місцевої мови, Пін незабаром сам зрозумів, що означають слова «Ерніл–і–Періаннат»: його новий титул став відомим у місті раніше за нього самого.

Перегрін пройшов широкими, мощеними під’їздами попід арками і нарешті вийшов до першого, найбільшого кола Мінас–Тіріту: Йому показали вулицю Ліхтарників — широку й гарну; вона підходила до самої Великої брами. Стара таверна виявилась довгою спорудою з сірого вивітреного каменю. Обидва її крила виходили на вулицю, багатовіконний фасад з портиком та сходами відокремлював вузький зелений палісадник. Поміж колонами гралися хлопці. Пін ще не бачив місцевих дітей, тому зупинився глянути. Раптом один з хлопців перестрибнув палісадник і попрямував до Піна, відверто розглядаючи того з голови до ніг.

— Привіт! — сказав хлопець. — Ти звідки? Адже ти не тутешній!

— Був, — коротко відповів Пін. — Тепер я тут на службі.

— Ясна річ, ми тут усі на службі. Скільки тобі років? Як тебе звуть? Мені вже десять, я майже доріс до п’яти футів. Я вищий за тебе, щоправда, мій батько, гвардієць, теж вищий за багатьох. А хто твій батько?

— На яке питання відповідати по–перше? — пирскнув Пін. — Мій батько має ферму поблизу Зайгорду в Гобітанії, а років мені майже двадцять дев’ять, так що тут я попереду. І хоч на зріст я маю лише чотири фути, рости я більше не буду, хіба що поперек себе.

— Двадцять дев’ять! — аж присвиснув хлопець. — Ого–го, та ти вже зовсім старий! Мій дядько Йорлас теж старий. А все одно, б’юся об заклад, — додав він задерикувато, — я тебе запросто покладу на обидві лопатки!

— Звичайно, якщо я дозволю. Ми, гобіти, маємо свої секретні хитрощі, а мене, якщо хочеш знати, вважають особливо сильним та спритним. Поки що ніхто не міг покласти мене на обидві лопатки. От підростеш і зрозумієш, що не можна судити за зовнішністю. Ти мене прийняв за слабке дитинча, вважаєш легкою здобиччю, але я не хлопчик, дозволь попередити тебе, я напіврослик, сильний, хоробрий і відчайдушний!

Тут Пін скривив таку страшну міну, що хлопець подався назад, але відразу ж стиснув кулаки й рушив уперед; в його очах спалахнув бойовий азарт.

— Та постривай! — розсміявся Пін. — Поспішно довіряти спритним на слово незнайомцям теж не слід. Я не битися прийшов, а якщо ти вирішив викликати мене на двобій, треба спершу відрекомендуватися!

— Я — Бергіль, син гвардійця Берегонда.

— Так я й зрозумів, — сказав Пін, — ти на нього дуже схожий. Це твій батько послав мене сюди.

— Чому ж ти відразу не сказав? — здивувався Бергіль і раптом насупився: — Тільки не кажи, що він передумав і звелів мене відіслати звідси разом з дівчиськами? Невже останні обози ще не відійшли?

— Відійшли, не хвилюйся, — запевнив Пін. — Твій батько просив повідомити: якщо тобі не схочеться класти мене на лопатки, можеш повести мене й показати місто, таким чином розважиш мене, а я розповім тобі дещо про далекі краї.

Бергіль від радості заплескав у долоні:

— Оце добре! Тоді відразу йдемо! Ми саме збиралися до Головної брами!

— А що там таке?

— Сьогодні на захід сонця управителі союзних земель прибудуть по південному шляху. Буде цікаво, ось побачиш!

Бергіль виявився гарним приятелем, і Пін вперше після розлучення з Меррі розвеселився: вони гомоніли і сміялись, прямуючи вулицею, і не помічали цікавих поглядів. Біля Головної брами зібрався великий натовп; тут Пін набув особливої ваги в очах Бергіля, бо гобіт назвав пароль, і варта відразу віддала йому честь, випустила та навіть дозволила взяти з собою Бергіля.

  11