Последние отзывы

  28  

— На жаль, десь так воно й було, — згодився Гандальф. — Але ти досі не помітив деяких подробиць. Навіть Горлума Перстень не згубив дощенту. Він виявився набагато стійкішим, ніж могли б уявити мудреці — точнісінько, як гобіт. Маленький куточок його душі ще належав йому самому, і світло проникало туди, немов тонкий промінь крізь замкову шпарину — світло минулого. Я вважаю, що йому було й насправді приємно почути ввічливу промову» згадати про вітер, і дерева, і зелену травичку, вже давно позабуті. Але погана половина його душі від того ще позлішала — ні здолати її, ні вилікувати не вдалося. — Гандальф зітхнув. — На жаль, сподіватися чогось іншого тут важко. Втім, надія ще жевріє, хоча він володів Перснем так довго, що вже й сам забув, як то почалося. Адже у підгорній пітьмі не треба було часто користатися перснем. Отож він і залишився, як був, худим та жилавим, не розтанув. Але душу його Перстень виїв, і мука ставала майже нестерпною. Всі «великі таємниці» гір виявилися просто темними печерами; робити там було нічого, тільки крадькома ловити поживу та перебирати давні образи. Він був дуже нещасний. Він ненавидів темряву, але світло ненавидів ще сильніше; він зненавидів увесь світ, але найбільше — Перстень.

— Не розумію, — втрутився Фродо. — Чи не був Перстень його золотцем, його єдиним скарбом? Якщо він його ненавидів, чом не позбувся, сам не пішов куди–небудь?

— А ти досі не зрозумів? Ненависть не можна відокремити від любові, він ненавидів Перстень і водночас любив, як себе самого. Він не міг його позбутися. Волі забракло. Перстень Влади сам про себе піклується, Фродо. Він може зрадити, зіслизнути з пальця, але сам власник ніколи його не покине. Щонайбільше він буде тішитися наміром передати його комусь іншому, та й то лише спочатку, доки зашморг не затягнуто. Наскільки мені відомо, Більбо єдиний, хто зумів здійснити такий намір. Але без моєї допомоги він би не спромігся на це. І Горлум колись не сам загубив Перстень. То він його покинув.

— Влучно підгадав час, щоб зустрітися з Більбо? — посміхнувся Фродо. — Чи якийсь там орк не став би тут більше до нагоди?

— З цим не треба жартувати, — суворо промовив Гандальф. — Особливо тобі. З усієї історії Персня це найневірогідніший збіг обставин — те, ідо Більбо саме встиг з’явитися, щоб знайти його навпомацки у пітьмі. Гадаю, що тут діяли різні сили, Фродо. Перстень прагнув повернутися до свого хазяїна: він полишив Ісілдура і зрадив його, потім підманув бідолаху Деагорла, і той загинув; потім перейшов до Горлума, і поглинув його. Використати Горлума інакше Перстень не міг, бо той занадто малий та вбогий. Але, доки Перстень був при ньому, він ні за що не вийшов би з підземелля. Отож, коли Володар повстав і почав у думках своїх досліджувати світ за межами Чорнолісся, Перстень покинув Горлума. Але підібрав його хтось зовсім непроханий і несподіваний — Більбо з Гобітанії!

Володар Перснів не міг такого бажати. Тут здійснився намір когось іншого. Я не можу висловити це ясніше, але Більбо був ОБРАНИЙ підняти Перстень, і обрав його аж ніяк не той, хто Перстень створив. А це значить, що й тобі СУДИЛОСЯ володіти ним. Це мене дуже втішає.

— А мене ні, — буркнув Фродо. — Якщо, ясна річ, я тебе правильно зрозумів. Але звідки ти довідався про того Горлума? То все точні відомості чи тільки здогадки?

Гандальф поглянув на Фродо, і очі його зблиснули.

— Я знав багато, а впізнав ще більше. Але звітувати перед тобою не стану. Історія Еленділа, Ісілдура та Старшого Персня відома усім Мудрим. У тому, що твій перстень — Старший, можна впевнитися вже з вогняного напису, але є ще й інші докази.

— І коли ж це ти все відкрив? — перебив його Фродо.

— А ось тільки що, у цій кімнаті, — відрізав чарівник. — Але я цього очікував. Довго шукав я, довго працював, а тепер повернувся до тебе заради цього останнього випробування. Тепер все доведено, навіть занадто ясно. Довелося мені, щоправда, чимало поміркувати, поки з’ясував Горлумову роль і заповнив пропуски в історії. Але всі припущення пощастило уточнити, коли я побачився з ним.

— Ти бачив Горлума? — здивувався Фродо.

— Так. З цього, безперечно, мені треба було починати, але не так просто було його віднайти. Лише нещодавно нарешті…

— Отож, ти з’ясував, як йому велося після того, як Більбо від нього втік?

— У загальних рисах. Те, що ти чув, я дізнався від Горлума, хоча він висловлюється дуже незрозуміло. Горлум завжди бреше, і слова його треба проціджувати. Наприклад, він вперто називає Перстень «подарунком на день народження». Нібито від бабусі, в якої їх було багато. Дурниця! Бабуся Горлумова, без сумніву, була головою родини та особою на свій манір видатною, але стверджувати, що вона володіла кількома чарівними перснями! То неможливо. Тим більше не стала б вона роздавати їх направо й наліво. Це, безперечно, брехня, але з дещицею правди.

  28