Последние отзывы

  164  

— Ласкаво просимо! — сказав ельф загальною мовою, старанно вимовляючи слова. — Ми рідко користуємось іншою мовою, окрім власної, бо живемо тепер у самім серці лісу та не дуже прагнемо спілкуватися з іншими народами. Навіть родичі з півночі віддалилися від нас. Але ті з наших, хто ще навідується до чужих країв — стежити за ворогом, дізнатись новини, — знають тамтешні мови; ось так і я, Гельдір. А мої брати, Руміл та Орофін, вашою мовою майже не володіють.

Але ми чули про ваш загін — розвідники Елрондові навідались до Лоріену по дорозі додому. Про гобітів, або напівросликів, ми не чули з давніх–давен і не знали, що вони ще живуть у Середзем’ї. Судячи з вигляду, ви не приховуєте нічого поганого, до того ж вас супроводжує ельф, наш родич, і ми готові допомогти вам, на прохання Елронда, хоч і не звикли пускати до себе чужоземців. Але цю ніч ви мусите провести тут. Скільки вас?

— Восьмеро, — сказав Леголас. — Крім двох гобітів та мене, двоє людей — один з них Арагорн, нащадок нуменорців, друг ельфів.

— Ім’я Арагорна, сина Арахорна, відоме у Лоріені, — відповів Гельдір. — Володарка прихильна до нього. Тоді все гаразд. Але ти назвав лише сімох?

— Восьмий — це гном.

— Гном? Погано! Ми не мали ніяких відносин з гномами аж з Темних віків. Їм нема ходу сюди. Я не можу пропустити його!

— Але він родом з–під Самотньої Гори, з чесного племені Даїна, що дружить з Елрондом, — втрутився Фродо. — Сам Елронд обрав його як супутника мені, він хоробрий та вірний друг!

Ельфи неголосно перемовилися проміж себе і щось спитали у Леголаса своєю мовою.

— Добре, — вирішив нарешті Гельдір, — ми пустимо його, хоч це нам не до вподоби. Якщо Арагорн та Леголас пильнуватимуть його, поручаться за нього, гном пройде сюди; але по землі Лоріену він муситиме йти з зав’язаними очима.

А зараз досить розмов. Вашим друзям не варто залишатися унизу. Вже багато днів тому ми помітили, як численна ватага орків попрямувала до Морії, і з того часу пильно стежимо за нашими річками. Вовки виють на межах лісу. Якщо ви й справді прийшли з Морії, небезпека, мабуть, близько. Рано–вранці вам доведеться йти далі.

Гобіти хай усі зберуться тут — ми не боїмось їх! А на сусідньому дереві є ще один далан, там можуть переночувати решта. Ти, Леголасе, відповідатимеш за них. Коли щось знадобиться, поклич нас. Та доглядай гнома!

Леголас зразу ж метнувся по сходах додолу, щоб сповістити про рішення Гельдіра, і незабаром на далані з’явилися Пін та Меррі, ледве дихаючи від страху та крутого підйому.

— А ось і ми! — сказав Меррі, відсапуючись. — Ми принесли ковдри, наші і твої, а всі інші речі Блукач сховав під купою листя.

— Могли б і не тягати зайвого, — сказав Гельдір, — взимку на деревах холодно, отже, ми маємо досить хутряних плащів та ковдр. Сьогодні вітер з півдня, але все одно холодно; може, бажаєте поїсти та попити, щоб зігрітись?

Гобіти прийняли запрошення до цієї другої (та набагато кращої) вечері з великою готовністю. Потім вони загорнулись потепліше у свої ковдри, ще й зверху прикрилися хутряними плащами ельфів, і спробували заснути. Але, незважаючи на сильну втому, це вдалося тільки Семові. Гобіти не люблять височини і не сплять наверху, навіть якщо в їхніх домівках є «верх», тобто другий поверх. Далан був. спальнею не в їхньому стилі; ні стін, ні хоча б поруччя, тільки з одного боку плетена переносна заслінка від вітру.

— Сподіваюсь, якщо засну на цім горищі, то не скочуся вниз, — сказав Пін — йому хотілось ще побалакати.

— Ну, а якщо вже я засну, то так і буду спати, хоч би й скотився, — одізвався Сем. — І чим менше балакатимемо, тим скоріше, з вашого дозволу, я почиватиму!

Сем уже похропував, а Фродо все лежав, дивлячись на зірки — золоті блискітки у просвітах між листям, що тріпотіло під нічним вітром. Він розрізняв невиразні сірі силуети двох ельфів, що сиділи непорушно зі зброєю на колінах. Вони розмовляли пошепки, а третій пішов чатувати на одній з нижніх гілок. Нарешті, заколисаний шумом вітру у гіллі та тихим мурмотінням близьких водоспадів Німроделі, Фродо заснув, повторюючи подумки пісню Леголаса.

Пізно уночі він прокинувся. Його друзі спали. Ельфи кудись зникли. Серп місяця ледве маячив крізь крону мел–лорну. Вітер ущух. Десь неподалік по землі хтось протупотів, хрипко сміючись. Дзенькнуло залізо. Звуки помалу згасали, віддаляючись, здавалося, на південь, у глиб лісу.

  164