ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Замки

Капец"Обожаю" авториц со склерозом, которые вообще не следят за тем, что они пишут: буквально... >>>>>

Дар

Это какой-то ужас!Не понимаю юмора в том, что ггерои оба- просто невменяемые, она- тупая, как пробка, но... >>>>>

В двух шагах от рая

Книга понравилась,но наверное будет продолжение? >>>>>

Первый и единственный

Слишком нереальный роман, концовка вообще Санта-Барбара! До половины было ещё читаемо, потом пошло-поехало, напридумывал... >>>>>

Львица

Пока единственный роман этой авторки из нескольких мною прочитанных, который, реально, можно читать... >>>>>




  64  

Іван Степанович слухав дивну розповідь, на кумів насторожено зиркав — от і видно, що добрі хлопці, білявий б'є себе в грудки, що на собі його з полону виніс, та таке верзуть, мамо рідна, що острах бере. Може, божевільні якісь? Чи… теє — сектанти? Одежина чудна.

Про дівчину почув. Брови насупив. Чи не про ту дівчину його всю ніч з кулаками розпитували? Напружився. Згадав квадратну щелепу Коноваленка, наполегливе: «Бачив, як син Сердюка дівчину до самогубства довів?» А Іван Степанович бачив, як дівчина у білій спідниці з розкішного авта вискочила, щось хлопцеві крикнула і побігла по мосту. А далі Іван Степанович про свою лікарню згадав і пішов до хлопця, аби розпитати, як до міністерства енергетичного дістатися.

— Чуєте, хлопці, — обережно. — Так, кажете, дівчина в білій спідниці з мосту кинулася?

— Кинулася, дурна баба, — підтвердив Свиря. — А ми її витягли. Врятували душу від гріха смертного, хоч бусурманка нехрещена. Гетаут зветься.

Іван Степанович задумався. Щось дуже відверте і давно забуте, ніби з дитинства, було в цих дивакуватих хлопцях у полотняних сорочках. І не повірити б… Про врятовану дівчину. І совість не сіпала б. Та вони, бач, його, непритомного, від справжніх бандюг врятували, бо він їх хлібом із салом пригостив. І як після цього додому переможцем повертатися? Хвалитися, що добився справедливості й електрикою лікарню забезпечив? Та хіба це зробив він, лікар Гусько? Депутат зробив. Володимир Гнатович Сердюк. А ті бандюги хочуть його знищити. Це ж ясно, як ангіна, — довго мудрувати не треба. І що робити? Додому їхати?

— Чуєте, хлопці, — оце каже, а самого ще й досі сумніви крають, по слову цідить. — Треба одну хорошу людину… про біду… попередити.

— Зробимо, поважний чоловіче, — кивнув Микишка.

— Іван Степановичем кличте, — остаточно вирішив.

— А я Свиря! А це кум мій, Микишка, — проторохтів Свиря. — Серденята ми Дорошенкові.

— От і познайомилися. — Лікар спробував підвестися, та не зміг, тільки зубами скреготнув.


Гоцик перестав шукати причини, чому він досі шукає Любу. Заборонив сумнівам точити мозок і враз заспокоївся — механіка, прості рухи, йти і довбати хоч би й пам'ятник Сковороді на Контрактовій, як знадобиться. Для мети думки зайві — механіка, прості рухи аж до тих пір, поки на власні очі не побачить її. І якщо невпинним внутрішнім гризотам так хочеться зрозуміти, чому Гоцик все-таки шукає Любу, він подумає про це пізніше… Коли знайде її.

Зранку, поки Макар валявся на килимі, змотався до Подільського райвідділу міліції, де йому ввічливо пояснили — шукати дівчину візьмуться через три доби після зникнення, а до того…

— Тоді продивіться ваші дані про надзвичайні події, — наполягав Гоцик. — Позаминулої ночі… Рудоволоса дівчина. Така висока, струнка… Ніде не…

Не значилася. Зітхнув із полегшенням, помчав на Костянтинівську Макара мобілізовувати. Од радості по дорозі накупив пива і половину випив, поки добіг.

Механік Макаров досі шукав Любу, щоби зрозуміти, як довго Гоцик збирається шукати її. Він не посоромився б віддати Гоцику першість у будь-якій справі — здатності красиво напиватися, завойовувати дівчат, розмірковувати про себе, унікального, у контексті Всесвіту чи просто нахабно розлягтися на увесь диван, що призначався мінімум для двох, — але не в пошуках Люби. Ні… Люба — то їхнє спільне, єдине, що й досі об'єднує. Як диван у двадцятисемиметровому космосі на Костянтинівській. Макар для себе вирішив, що Гоцик, певно, просто кохає Любу, хоч і не зізнається собі у цьому. Але… Він теж — щось таке… І в нього більше цих… преференцій… У будь-якому разі, не Гоцика, а його, Макара, Люба попросила про той неймовірний і, мабуть, кращий у Макаровому житті секс.

Механік спробував пригадати легкі Любині рухи, гаряче тіло, та раптом гидка думка перекреслила жагу, що народилася несподівано від лише згадки, і вже розливалася Макаровим тілом. Чому Люба попросила про секс саме його? До цієї миті запевняв себе — Люба більше довіряла йому, бачила в ньому близьку людину, брата… Та цього ранку, сам у кімнатці на Костянтинівській, механік раптом зрозумів — Люба просто знала, що він здатний на таке паскудство. А Гоцик… ні.

Дивна річ — не збентежився. Позбавив Любу цноти? Та це — дрібниці! Пил для льотчика! Зате не підкладався під старих бабів за гроші, як Гоцик! І не купився на «мазераті», як Люба. І знайде її він, Макар. Треба тільки якось відсунути від пошуків Гоцика. Кеба працює, придумає як.

  64