ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Возвращение пираньи

Прочитал почти все книги про пиранью, Мазура, рассказы отличные и хотелось бы ещё, я знаю их там... >>>>>

Жажда золота

Неплохое приключение, сами персонажи и тема. Кровожадность отрицательного героя была страшноватая. Не понравились... >>>>>

Женщина на заказ

Мрачноватая книга..наверное, из-за таких ужасных смертей и ужасных людишек. Сюжет, вроде, и приключенческий,... >>>>>

Жестокий и нежный

Конечно, из области фантастики такие знакомства. Герои неплохие, но невозможно упрямые. Хоть, и читается легко,... >>>>>

Обрученная во сне

очень нудно >>>>>




  68  

— Все одно не дасть, — сказала, міряючи своїм аршином усіх навкруги. — Як буде, так і буде. Не я його туди…

Згадала, хто чоловіка до Марусиної хати направив. Перелякалася. Ось зараз… зараз двері відчиняться, увійдуть суворі міліціонери і заарештують Тетянку за те, що свідомо чоловіка на погибель відправила. «Хай би, може, уже і помер, — зиркнула на Стьопку. — А то роздують. Одними розмовами не обійдеться!»

Тільки подумала — тук-тук у двері. Бібліотекарці і ноги віднялися. Усе! Прощавай, мамо! Відчинила — і язик віднявся: стоять перед нею люди серйозні й похмурі, шапки хутряні на потилиці позсували, Тетянку очима їдять.

— Тут проживає громадянин Барбуляк Степан Григорович? — один їй офіційно.

Головою кивнула.

— Де він зараз? Нам треба з ним поговорити.

Рукою в кімнату показала. Серйозні дядьки Тетянку оминули і по-хазяйськи ввалилися до хати. Бібліотекарка схаменулася, за дядьками побігла, а вони уже у всі дірки заглядають, із шафи усе чисто повикидали, шухляди повисували, у Ларчиних зошитах риються, під диваном щось шукають.

— Хворіє він… Чи теє… Побитий увесь…

— Знаємо, що побитий, — відповідають. Барбулякові лахи кинули, навколо Стьопки зібралися, як ото родичі скорботні навколо труни. Перезирнулися, один рукою на двері показав, інші кивнули і заходилися Стьопку на ковдру перекладати.

Тетянка ще дужче перелякалася.

— Та що ж це? Куди це ви його? Він же геть негодящий!

— Точно, тітко, — сказав їй один. — Негодящий.

— Та куди ви його? — до стіни стала, руки до грудей притисла.

— Вам повідомлять, — відповів той, що іншим накази віддавав.

— Та його ж лікувати треба…

— Заодно і вилікуємо, — сказав. — Од усіх болячок!

— А де? Де? Я б, може, якоїсь передачки йому зібрала… Провідала…

Начальнику, мабуть, Тетянчині плачі набридли. Він витяг з кишені червону книжечку і тицьнув у горбатий ніс.

— Ми з обласного управління комітету державної безпеки. І відвідини у нашій конторі не передбачені. Ми самі провідуємо… кого треба. А вам, Тетяно Тарасівно, радимо зберігати спокій і тримати рота на замку, аж доки ми вас не викличемо, — Тетянку поглядом зміряв. — Якщо буде така потреба. Вам усе зрозуміло?

Тетянка завмерла, а серйозні дядьки уже понесли німця з хати. «Ногами уперед», — тільки й промайнуло в Тетянчиній голові. На ватяних ногах дійшла до дверей, вийшла з хати — Стьопку вже засунули в машину, що стояла біля хвіртки. «Така сама, як "швидка допомога" тільки болотяна», — звідкілясь взялася у Тетянчиній голові недоречна думка.

Юрко побачив, як Барбулячкиного батька винесли на ковдрі і поклали до машини, і аж очі витріщив. Оце так! Тут таке… А руда Ларка за хряком ганяється. Озирнувся на бабину Ганину хату — нема баби надворі. І добре! Поки баба Ганя з хати до Юрка гляне, він сто разів устигне до ставка зганяти, бо один хлопець щойно вулицею біг і кричав, що хряка на ставок загнали.

Юрко всміхнувся і побіг до ставків.

За Рокитним у степу біля лісосмуги ще за часів царя Гороха люди вирили два глибоких стави, і, мабуть, вірне місце знайшли, бо з часом ставки не обміліли, не поросли очеретом, не перетворилися на болота, тому рокитнянці зметикували, що ставки живляться підземними джерелами. Один став — менший — був за кілометр від Рокитного у степу. Другий — більший та глибший — відразу за селом. На цей великий став і загнала рокитнянська юрба Тарасового хряка з дверцятами від Нечаєвого «Запорожця» на шиї.

Юрко добіг до ставка, став на березі і розсміявся. Оце цирк на дроті! Стоїть на льоду посеред ставка хряк. Копита роз'їжджаються, він ними перебирає, аж верещить, а копита не слухаються, ковзають собі. Хряк від тієї халепи головою крутить, а на шиї дверцята червоні мотиляються. А з іншого берега дядьки рокитнянські хряка лякають, щоби він, виходить, до берега подався. А хряк — ні в яку!

Аж бачить хлопець — трохи збоку від нього з берега на лід руда Ларка вийшла і посунула до хряка.

— Ходи, ходи, мій маленький! Ходи, ходи, моя ластівка… — хряка умовляє.

— Ларко! Ла-а-арко! — закричав Юрко.

Ларка озирнулася, махнула Юркові рукою, мовляв, та не відвертай ти мене! І далі. До хряка йде, а він онуку хазяйську признав і відступає потроху до того берега, де уже дядьки з мотузками наготові.

— От дурна! — розсердився Юрко, ступив на лід і пішов за Ларкою.

До вже переляканого і знесиленого хряка лишалося метрів тридцять, коли лід під Ларкою — квок — як полохлива курка. Дівча не встигло зойкнути — провалилося у темну воду і в останню мить вчепилося рученятами за край обламаного льоду.

  68