читайте - не пожалеете 
40 
І вона зникла між деревами з того боку стежки, з писком і хеканням відбиваючись від чогось, що її не пускало.
— Що з нею таке? — здивовано глянув їй услід Рон. — Чому вона не може бігти нормально?
— Мабуть, не попросила дозволу ховатися, — припустив Гаррі. Він згадав Добі — щоразу, як той пробував зробити щось таке, що не сподобалося б Мелфоям, він починав сам себе лупцювати.
— Знаєте, з цими ельфами–домовиками поводяться геть несправедливо! — обурилася Герміона. — Це ж просто рабство якесь! Той містер Кравч примусив її видертися на самісінький верх стадіону, хоч вона й боялася, а тепер він її ще й зачарував, і вона не може втекти, коли там нищать намети! Чому ніхто з цим не бореться?
— Але ж ельфи задоволені, — сказав Рон. — Ти ж чула, що Вінкі казала під час матчу… «Ельфам–домовикам не можна веселитися»… Їй подобається, коли нею командують…
— Саме такі, як ти, Роне, — палко почала Герміона, — і підтримують прогнилі й несправедливі системи, бо їм просто ліньки…
На узліссі знову щось голосно бабахнуло.
— Може, підемо далі? — запропонував Рон, а Гаррі помітив, як гостро зиркнув він на Герміону.
Може, Мелфой казав правду; може, Герміоні й справді загрожувала більша небезпека, ніж їм усім. Вони рушили далі, а Гаррі усе нишпорив по кишенях, хоч добре розумів, що чарівної палички там нема.
Вони йшли темною стежкою глибше в ліс, не перестаючи виглядати Фреда, Джорджа і Джіні. Проминули групу ґоблінів, що хихотіли над мішком золота, яке, вочевидь, виграли, роблячи ставки під час матчу. Ґоблінів явно не турбувало те, що діялося в наметовому містечку. Ще далі стежка вивела їх у смугу сріблястого світла. Вони глянули поміж дерев і побачили трьох високих прекрасних віїл, що стояли на галявині, оточені зграйкою юних чаклунів, які галасливо щось доводили.
— Я щороку заробляю біля сотні мішків з ґалеонами, — кричав один з них. — Я — драконячий кат у Комітеті знешкодження небезпечних істот.
— Не бреши! — заверещав його товариш, — ти миєш посуд у «Дірявому Казані»… а от я — мисливець на упирів, я їх уже кокнув штук дев’яносто…
Третій юний чаклун, чиї прищі було видно навіть у невиразному сріблястому сяйві віїл, теж устряв до розмови: — А я, бляха–муха, от–от стану наймолодшим міністром магії! Стопудовенько!
Гаррі пирснув зі сміху. Він упізнав прищавого чаклуна. Його звали Стен Шанпайк, і насправді він був кондуктором триповерхового «Лицарського автобуса».
Він хотів сказати про це Ронові, однак обличчя в того раптом змінилося, й наступної миті Рон заволав: — Чи я вам уже казав, що винайшов мітлу, яка долетить до Юпітера?
— Годі вже! — обурилася Герміона, рішуче схопила Рона за руку й потягла його далі.
Голоси віїл та їхніх залицяльників стихли аж тоді, як друзі зайшли в самісіньку гущавину лісу. Здається, вони були тут єдині.
Гаррі озирнувся. — Мабуть, зачекаємо тут… якщо хтось буде наближатися, ми почуємо за милю.
Не встиг це сказати, як із–за найближчого дерева вигулькнув Лудо Беґмен.
Навіть у слабенькому світлі чарівних паличок було видно, що з Беґменом відбулася серйозна зміна. Не стало бадьорості й рум’янців, а в ході зникла пружність. Беґмен був дуже блідий і напружений.
— Хто це? — приглядався він, намагаючись розібрати в темряві їхні обличчя. — Що ви тут робите самі?
Вони здивовано перезирнулися.
— Там же ж почалися погроми, — пояснив Рон.
Беґмен втупився в нього. — Де?
— У наметовому містечку… якісь люди захопили родину маґлів…
Беґмен голосно вилаявся. — А хай їм чорт! — і в голосі його чулося збентеження. Далі він, не кажучи ні слова, з легеньким ляском роз’явився.
— Щось містер Беґмен не зовсім у курсі подій, — насупилася Герміона.
— Зате він був класним відбивачем, — сказав Рон, зійшов зі стежки і сів на галявинці під деревом на латку висохлої трави. — Коли він грав за «Ос із Озборну», вони тричі поспіль вигравали першість ліги.
Рон вийняв з кишені маленьку фігурку Крума, поставив її на землю й дивився, як вона походжала довкола. Як і справжній Крум, модель була клишонога, сутула і на землі справляла значно слабше враження, ніж у повітрі на мітлі. Гаррі прислухався до звуків, що долинали з наметового містечка. Все нібито стихло. Можливо, бешкети припинилися.
— Сподіваюся, що ніхто не постраждав, — мовила після паузи Герміона.
40 
