182 
— Йому допомагали, — не втерпів Рон. — Ми з Герміоною.
Муді засміявся.
— Ну, то поможіть йому підготуватися і до цього завдання. Якщо Гаррі не виграє, я страшенно здивуюся, — сказав він. — А тим часом… постійна пильність, Поттере. Постійна пильність. — Він ще раз ковтнув зі своєї баклаги, а його магічне око крутнулося до вікна, в якому виднілося верхнє вітрило дурмстрензького корабля.
— А ви, — звичайне око Муді дивилося на Рона й Герміону, — весь час тримайтеся біля Поттера. Гаразд? Я пильно за всім стежу, та все ж… очей ніколи не буває забагато…
* * *
Сова від Сіріуса прилетіла наступного ранку. Вона спурхнула до Гаррі тієї ж миті, коли біля Герміони приземлилася руда сова зі свіжим номером «Щоденного віщуна» в дзьобі. Герміона схопила газету, переглянула кілька перших сторінок і вигукнула:
— Ха! Вона не винюхала про Кравча! — а тоді приєдналася до Гаррі й Рона, що читали Сіріусового листа з його міркуванням про позавчорашні події.
Гаррі, що це ти собі думаєш, ходячи в ліс з Віктором Крумом? Поклянися, з наступною совою, що ні з ким більше ночами не гулятимеш. У Гоґвортсі з’явився хтось страшенно небезпечний. Мені цілком зрозуміло, що цей «хтось» намагався перешкодити Кравчеві зустрітися з Дамблдором. Цілком можливо, що ти був у темряві за якихось кілька кроків од нього. Тебе могли вбити.
Твоє прізвище потрапило в Келих Вогню не випадково. Якщо хтось намагається на тебе напасти, то це його останній шанс. Тримайся біля Рона та Герміони, не виходь з ґрифіндорської вежі у вечірній час і готуйся до третього завдання. Вивчи приголомшливі й роззброювальні чари. Кілька додаткових заклять не завадять. Кравчеві ти нічим не допоможеш. Не висовуйся й бережи себе. Чекаю на твого листа з обіцянкою не виходити за межі.
— Та хто він такий, щоб дорікати мені за порушення меж? — обурився Гаррі, складаючи листа й ховаючи його в мантію. — Сам у шкільні роки й не таке витворяв!..
— Він за тебе переживає! — відказала Герміона. — Так само, як Муді і Геґрід! Тому слухайся їх!
— Цілий рік ніхто й не пробував на мене напасти, — сказав Гаррі. — Ніхто нічого мені не зробив.
— А підкинуте в Келих Вогню твоє прізвище? — не погодилася Герміона. — Хтось, напевне, мав причини його вкинути. Гаррі, Сопун правильно пише. Може, хтось просто чекає слушної нагоди. Можливо, саме на цьому завданні він і нападе.
— Послухай, — не погоджувався Гаррі, — припустімо, що Сопун має рацію і що хтось оглушив Крума і викрав Кравча. Тоді той «хтось» мусив би ховатися десь за деревами біля нас, правда? Та він дочекався, коли я піду, і вже тоді почав діяти. Тому не схоже, що його ціль — я. Чи як ти вважаєш?
— Якби він убив тебе в лісі, йому б не вдалося зробити так, щоб це було схоже на нещасний випадок! — сказала Герміона. — А якщо ти загинеш, виконуючи завдання…
— Але ж той «хтось» не роздумував, нападати на Крума чи ні, — знову заперечив Гаррі. — То чому ж він заодно не прибив і мене? Він міг би підлаштувати так, щоб виглядало, ніби ми з Крумом билися на дуелі.
— Гаррі, я теж цього не розумію, — з відчаєм сказала Герміона. — Я знаю одне — відбувається чимало дивного. І мені це не до вподоби… Муді має рацію, і Сопун має рацію — негайно починай готуватися до третього завдання. І обов’язково напиши Сопунові, що обіцяєш більше не блукати сам–один.
* * *
Околиці Гоґвортсу ще ніколи так не заманювали, як тепер, коли Гаррі мусив стирчати в замку. Наступні кілька днів увесь свій вільний час він проводив або в бібліотеці з Роном та Герміоною, шукаючи заклять, або в порожніх класах, куди вони прокрадалися, щоб потренуватися. Гаррі зосередився на приголомшливих закляттях, яких досі не виконував. Труднощі полягали в тому, що тренування вимагало певних жертв від Рона й Герміони.
— А ми не могли б викрасти Місіс Норіс? — спитав Рон в обідню перерву в понеділок, лежачи горілиць у класі замовлянь. Гаррі щойно п’ять разів поспіль його приголомшив і привів до тями. — Давай приголомшимо її. Або Добі — він же тобі з радістю допоможе. Я не скаржуся, — Рон обережно підвівся, потираючи спину, — але у мене все болить…
— Бо ти весь час падаєш мимо подушки! — розсердилася Герміона, поправляючи купу подушок, принесених професором Флитвіком на урок замовлянь–відганянь. — Просто падай назад — і все!
— Герміоно, це не так просто, коли тебе приголомшили! — огризнувся Рон. — Спробуй сама!
182 
