139 
Рубеус Геґрід зізнається, що в третьому класі був відрахований з Гоґвортсу. Відтоді він втішався посадою шкільного лісника, яку за ним закріпив Дамблдор. Однак торік Геґрід використав свій таємничий вплив на директора, щоб на додачу посісти ще й місце вчителя догляду за магічними істотами, відсунувши багатьох кваліфікованіших викладачів.
Тривогу викликають уже сам неймовірний зріст та страхітливий вигляд цього чоловіка. Геґрід використовує здобуту владу, щоб успішно залякувати учнів за допомогою потворних і небезпечних створінь. Поки Дамблдор дивиться на все крізь пальці, Геґрід уже встиг скалічити кількох учнів на своїх уроках, які, на думку багатьох, «дуже страшні».
«На мене напав гіпогриф, а мого друга Вінсента Креба боляче вкусив флоберв’як, — розповідає Драко Мелфой, учень четвертого класу. — Всі ми ненавидимо Геґріда, але боїмося щось сказати».
Одначе Геґрід не має наміру припиняти залякування. У розмові з репортером «Щоденного віщуна», яка відбулася минулого місяця, він підтвердив, що розводить створінь, котрих сам охрестив «вибухозадими скрутами». Це страшенно небезпечні гібриди мантикор та вогняних крабів. Створення нових порід магічних істот це, звісно, діяльність, яку вельми уважно відстежує відділ нагляду та контролю за магічними істотами. Втім, Геґрід, здається, вважає себе вищим за такі дрібні обмеження.
«Я просто розважався,” — сказав він перед тим, як різко змінити тему.
І це ще не все. «Щоденний віщун» має неспростовні свідчення, що Геґрід не чистокровний чарівник, якого він завжди з себе вдавав. Насправді він навіть не людина. Його мати, як ми виявили, не хто інша, як велетка Фрідвульфа, місце перебування якої зараз невідоме.
Кровожерливі та жорстокі, велети довели себе до вимирання, воюючи одні з одними протягом минулого століття. Жменька їх приєдналася до Того–Кого–Не–Можна–Називати і була відповідальна за найстрашніші масові нищення маґлів під час розв’язаного ним терору. Дуже багатьох велетнів, що служили Тому–Кого–Не–Можна–Називати, винищили аврори, проте Фрідвульфи поміж них не було. Можливо, вона втекла в одну з громад велетнів, що й досі існують десь у горах за кордоном.
Якщо судити з витівок сина Фрідвульфи на уроках догляду за магічними істотами, то все вказує на те, що він успадкував жорстоку вдачу своєї матінки.
І от чудернацький поворот: відомо, що Геґрід завів близьку дружбу з хлопчиком, котрий позбавив Відомо–Кого могутності, — тим самим примусивши Геґрідову матір, як і решту прибічників Відомо–Кого, переховуватися. Можливо, Гаррі Поттеру невідома неприємна правда про його гігантського товариша, проте Албус Дамблдор зобов’язаний запевнити всіх, що і Поттер, і його друзі попереджені про небезпеку, пов’язану з напіввелетнями.
Гаррі дочитав і глянув на Рона, що стояв з відкритим від подиву ротом.
— Як вона довідалася? — прошепотів він.
Але Гаррі турбувало не це.
— Що ти мав на увазі — «Всі ми ненавидимо Геґріда»? — накинувся він на Мелфоя. — І що це за маячня, що його боляче покусав флоберв’як? — він тицьнув пальцем на Креба. — У них навіть зубів немає!
Креб гиготів, вочевидь, вельми собою вдоволений.
— Карочє, думаю, тепер учительській кар’єрі цього виродка гаплик, — сказав Мелфой, сяючи очима. — Напіввелетень… А я думав, що він замолоду проковтнув пляшчину косторосту… Мамусям і татусям це не сподобається… Вони переживатимуть, що він згамає їхніх бідолашних діточок, ха–ха–ха…
— Та ти!..
— Гей, ви там! Попрошу уваги! — долинув до хлопців голос професорки Граблі–Планки.
Дівчата гладили єдинорога, тісно його обступивши.
Гаррі був такий розлючений, що сторінка «Щоденного віщуна» тремтіла у нього в руках. Коли він, нічого не бачачи, обернувся до єдинорога, професорка перелічувала вголос, щоб хлопцям теж було чути, його численні магічні властивості.
— Сподіваюся, ця жінка залишиться! — сказала Парваті Патіл, коли урок закінчився й вони всі йшли до замку на обід. — Це більше схоже на догляд за магічними істотами… Єдинороги — то справді магічні створіння, це не якісь там потвори…
— А як же Геґрід? — зі злістю спитав Гаррі, коли вони піднімалися по сходах.
— А що з ним? — незворушним голосом обізвалася Парваті. — Нехай і далі собі лісникує.
Після балу Парваті поводилася з Гаррі дуже холодно. Він розумів, що мав би вділити їй тоді трохи більше уваги, але, здавалося, що вона й так непогано провела час. Вона розповідала всім, хто її слухав, що домовилася наступної суботи зустрітися в Гоґсміді з бобатонським хлопцем.
139 
