Последние отзывы

  13  

— Ага,— сказав Марусик, і в голосі його було не стільки радості, скільки прихованого суму.

Журавель м'явся, переступав з ноги на ногу. Йому не хотілось розлучатися з друзями.

— А може... може, давайте гриби пошукаємо,— несміливо запропонував він.

— А що, давайте,— підтримав Сашко Циган. І гайнули хлопці по гриби.

Той, хто збирав коли-небудь гриби, знає, яка то заразлива штука,— тільки почни. І як воно заспокоює. Всі думки з голови — фіть!— і нема. Всі почуття з серця — геть. Ні про що не думаєш. Одне тільки на умі — гриб! Де ти, голубчику, де ховаєшся — чи під оцим здибленим опалим листям, чи під отією згорбленою глицею? А коли усміхається тобі удача, ти вже нічого не чуєш, нічого не бачиш, не помічаєш. Голову до землі і — як той пес мисливський.

Сьогодні хлопцям щастило, як ніколи. А коли щастить, і час летить мов на крилах. Сонце вже повернуло на вечірній пруг, коли вони нарешті схаменулися. Грибів у кожного було — повні торби.

— Що з ними робити?— знизав плечима Сашко Циган, коли підійшли до куреня.

— Може, хай Журавель додому забере,— сказав Марусик.

— Ні! Ні!— замахав руками Журавель.— Я й свої вам залишу. Бо одразу ж зрозуміють, де я був. І вас почнуть шукати в лісі.

— О! Правильно! Розумно!— похвалив його Сашко Циган.— У тебе іноді каструлька варить.

— Ви їх посушіть,— порадив заохочений похвалою Журавель.— На гілки понахромлюйте, як ото білочки роблять.

— Зупинись,— сказав Циган.— У мене вже слів нема вихваляти твій розум. Не виснажуй мене. Іди вже додому. А то зірвеш нам всю операцію.

Журавель скривився, наче в нього боліли зуби.

— Іди!—повторив Сашко Циган.— А то стемніє, самому, боязко буде йти.

— Ви ж тут обережніше... З вовками й ведмедями не заводьтеся,— пожартував на прощання Журавель.

Після того як він пішов, Сашко Циган і Марусик деякий час мовчали, потім Циган сказав:

— А мені тут подобається. Ніхто не дорікає, моркву не шкребе.

— Ага,— без особливого захоплення кивнув Марусик.

— Хай!.. Хай вони тепер ділять ту машину... хоч пилкою ріжуть. Я її, щоб мене тепер просили, не хочу.

— І я,— вже зовсім щиро підхопив Марусик.

У лісі темніє швидко. Тільки зайшло сонце, і — не встиг озирнутися — хоч в око стрель.

Сашко Циган хотів запалити вогнище, але Марусик гаряче запротестував:

— Ні! Ні! Ще страшніше буде. Давай спати вкладатися. Циган не став наполягати.

Загорнувшись у ковдри, вони лежали у цілковитій темряві, чекаючи сну. Але сон не приходив. Десь недалеко тріснула гілка. Щось наче ухнуло...

— Що... що це?— прошепотів Марусик.— Хо... ходить хтось...

— Та ні. Спи.

— Ох! Пропадемо ми тут ні за цапову душу.

— Та! Ну тебе!— Сашко Циган намагався шепотіти бадьоро, але в самого дрібно тремтіло біля пупа.

Що не кажіть, лячно вночі у лісі.

Чи то інстинкт далеких доісторичних предків прокидається (коли кожної миті можна було чекати нападу шаблезубого тигра, або печерного ведмедя, чи ще когось). Але навіть дорослий незатишно почуває себе вночі у лісі.

Тому я цілком розумію наших героїв.

Коли довго не спиш, якось втрачаєш відчуття часу. Здається, минула година, а збігло всього лише п'ять хвилин. І навпаки...

Циган не міг би сказати, скільки минуло часу. Ані раптом... Почулися кроки. Блимнуло світло ліхтарика. І... В курінь хтось зазирнув.

— А-а, давні знайомі! Привіт! Здоровенькі були! Циганові перехопило подих, наче хтось холодними пальцями стиснув горло. То був незнайоме ц ь...

— Ну, як? Тепер переконалися?.. Тож-то...

"Ні! Ні! Не хочу! Досить з мене..."— подумки вигукнув Сашко Циган. Але незнайомець почув його.

— Ну, це вже твоя справа. Не хочеш — не треба... Можна й відмінити. Ну, спи, спи! Тільки не забудь зранку передати чарівний талісман іншому...

Світло ліхтарика погасло. Незнайомець зник.

Сашко Циган наче полетів у чорну безодню. І одразу прокинувся.

Ліс був сповнений пташиного гомону. Десь угорі, просто над головою, лікар-дятел дбайливо вистукував сосну. Сонячне павутиння заснувало вхід у курінь.

Сашко Циган не міг навіть збагнути, чи то наснилося йому, чи справді зазирав уночі в курінь незнайомець. Настільки чіткою була згадка про нього, настільки виразно чувся його голос.

"Ні, мабуть, таки сон",— вирішив він.

Хлопець виліз з куреня. Ранковий ліс був такий гарний і веселий, що нічні страхи уявлялися тепер просто дивними і сміхотворними.

  13