ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Возвращение пираньи

Прочитал почти все книги про пиранью, Мазура, рассказы отличные и хотелось бы ещё, я знаю их там... >>>>>

Жажда золота

Неплохое приключение, сами персонажи и тема. Кровожадность отрицательного героя была страшноватая. Не понравились... >>>>>

Женщина на заказ

Мрачноватая книга..наверное, из-за таких ужасных смертей и ужасных людишек. Сюжет, вроде, и приключенческий,... >>>>>

Жестокий и нежный

Конечно, из области фантастики такие знакомства. Герои неплохие, но невозможно упрямые. Хоть, и читается легко,... >>>>>

Обрученная во сне

очень нудно >>>>>




  31  

— Ти де сьогодні вечеряєш, Амвросію?

— Що за питання, звісно, тут, дорогий Фоко! Арчибальд Арчибальдович шепнув мені сьогодні, що будуть порційні судачки а натюрель. Віртуозна річ!

— Умієш ти жити, Амвросіюі — зітхаючи, відповідав худющий, заиехаєний, з карбункулом на шиї Фока червоногубому велетові, золотоволосому, пишнощокому Амвросієві-поету.

— Ніякого особливого якогось уміння в мене немає, — заперечував Амвросій, — а є звичайне бажання жити по-людськи. Ти хочеш сказати, Фоко, що судачки можна запопасти і в «Колізеї». Але в «Колізеї» порція судачків коштує тринадцять карбованців п’ятнадцять копійок, а в нас — п’ять п’ятдесят! До того ж, у «Колізеї» судачки триденної давності, а ще в тебе немає гарантії, що ти не дістанеш у «Колізеї» виноградним гроном по пиці від першого-ліпшого молодика, який увалиться з Театрального проїзду. Ні, я категорично проти «Колізею», — гримів на весь бульвар гастрономіст Амвросій. — Не умовляй мене, Фоко!

— Я не умовляю тебе, Амвросію, — пищав Фока. — Дома можна повечеряти.

— Даруйте великодушно, — сурмив Амвросій, — уявляю собі твою дружину, яка намагається зготувати в каструльці на спільній кухні комуналки порційні судачки а натюрель! Ги-ги-ги!.. Оревуар, Фоко! — і, наспівуючи, Амвросій швидкував до веранди під тентом.

Леле-леле… Що було, те було!.. Пам’ятають московські старожитці славетного Грибоєдова! Що відварні порційні судачки! Дешевинка це, любий Амвросію! А стерлядь, стерлядь у сріблистій каструльці, стерлядь шматочками, перекладена раковими шийками та свіжою ікрою? А яйця-кокот з шампіньйоновим пюре в чашечках? А полядвички зі шпаків ви не смакували? З трюфелями? Перепілки по-генуйському? Дев’ять з половиною! Та ще джаз, та ввічлива обслуга! А в липні, коли вся сім’я на дачі, а вас невідкладні літературні справи тримають у місті, — на веранді, в тіні виткого винограду, в золотій, плямі світла на чистій-чистісінькій скатертині тарілочка супу-прентаньєр?’ Пам’ятаєте, Амвросію? Та що й питати! По губах ваших бачу, що пам’ятаєте. Що ваші сижки, судачки! А дупелі, гаршнепи, бекаси, вальдшнепи по сезону, перепели, кулики? Шумуючий у горлі нарзан?! Але досить, ти відволікаєшся, читачу! За мною!..

О пів на одинадцяту тога вечора, коли Беряіоз загинув на Патріарших, у Грибоєдові нагорі була освітлена лише одна кімната, й у ній скніли дванадцятеро літераторів, що зібралися на засідання і чекали Михайла Олександровича.

Ті, хто сидів на стільцях, і на столах, і навіть на двох підвіконнях у правлінні МАСОЛІТу, вельми потерпали від задухи. Жоден відсвіжуючий струмінь не потрапляв через порозчинювані вікна. Москва віддавала нагромаджений за день у асфальті жар, і ясно було, що ніч не принесе полегші. Тхнуло цибулею з підвалу тітчиного будинку, де працювала ресторанова кухня, і всім праглося пити, всі нервували і сердилися.

Белетрист Бескудніков — тихий, пристойно зодягнутий чоловік з уважними і водночас невловимими очима — витяг годинника. Стрілка повзла до одинадцяти. Бескудніков стукнув пальцем по циферблату, показав його сусідові, поету Двубратському, який сидів на столі й з нудьги теліпав ногами в жовтих черевиках на гумовій підошві.

— Ого, — буркнув Двубратський.

— Хлопець, певно, на Клязьмі застряг, — густим голосом відгукнулася Настя Луківна Неодмінова, московська купецька сирота, яка стала письменницею і писала батальні морські оповідання під псевдонімом «Штурман Жорж».

— Даруйте! — сміливо заговорив автор популярних скетчів Загривов. — Я б і сам зараз охоче на ґаночкові чайку попив, замість того щоб тут упрівати. Адже засідання призначено на десяту?

— А зараз чудово на Клязьмі, — під’юджувала присутніх Штурман Жорж, знаючи, що дачне літературне селище Перелигіно на Клязьмі — спільне болісно-чутливе місце. — Тепер уже соловейки, напевно, співають. Мені завжди якось краще працюється за містом, особливо навесні.

— Третій рік сплачую грошики, щоб дружину, яка слабує на базедову хворобу, відвезти в цей рай, та щось нічого хвилі не несуть, — гірко, з трутизною сказав новеліст Ієронім Поприхін.

— Це вже як кому повезе, — прогудів з підвіконня критик Абабков.

Втіха загорілася в маленьких очицях Штурмана Жоржа, і вона сказала, пом’якшуючи своє контральто:

— Негоже, товариші, заздрити. Дач лише двадцять дві, і будують ще тільки сім, а нас у МАСОЛІТі три тисячі.

  31