Последние отзывы

  195  

— А що з тим типом, якого Гешер називав Цок–Цоком? Джейку, ти його бачив?

— Так. Юк напав на нього з засідки. Подряпав йому обличчя. А потім я його застрелив.

— Убив?

У Джейка затремтіли губи, але він міцно їх стис.

— Так. У… — Замість слів він постукав себе над правою бровою. — Мені по… по… пощастило.

Роланд подивився на нього дивним оцінюючим поглядом і повільно похитав головою.

— Навряд. Але поки що не зважай. Ходімо.

— Куди ми йдемо? — Джейк досі не міг говорити, тільки пошепки сичав. І раз у раз поглядав через Роландове плече в бік тієї кімнати, де ледь не загинув.

Роланд показав на протилежний бік кухні. Там був ще один люк, а за ним відкривався коридор. — Для початку туди.

— СТРІЛЕЦЬ, — пролунав звідусіль оглушливий голос.

Роланд дзиґою крутнувся на місці, в одній руці тримаючи

Юка, другою обіймаючи Джейка за плечі, але нікого не побачив.

— Хто зі мною розмовляє? — закричав він.

— НАЗВИСЯ, СТРІЛЬЦЮ.

— Роланд із Ґілеаду, син Стівена. Хто зі мною розмовляє?

— ҐІЛЕАДУ БІЛЬШЕ НЕМАЄ, — задумливо сказав голос, ігноруючи стрільцеве питання.

Глянувши вгору, Роланд побачив на стелі концентричні кола отворів. Голос долинав звідти.

— ОСЬ УЖЕ ТРИСТА РОКІВ НОГА СТРІЛЬЦЯ НЕ СТУПАЛА НА ЗЕМЛІ ВНУТРІШНЬОГО ЧИ СЕРЕДИННОГО СВІТІВ.

— Ми з друзями останні.

Джейк забрав Юка з Роландових рук. Шалапут миттю заходився облизувати йому розпухле, вкрите синцями лице. Його очі, облямовані золотом, світилися від обожнювання і щастя.

— Це Блейн, — прошепотів Джейк до Роланда. — Правда ж?

Роланд кивнув. Авжеж, це він. І в стрільця з'явилася підозра,

що Блейн — не просто монорейковий поїзд.

— ХЛОПЧИК! ТО ЦЕ ТИ ДЖЕЙК З НЬЮ–ЙОРКА?

Тісніше притиснувшись до Роланда, Джейк подивився на

динаміки.

— Так, — сказав він. — Це я. Джейк з Нью–Йорка. Е–е… син Елмера.

— КНИЖКА З ЗАГАДКАМИ ДОСІ У ТЕБЕ? ТА, ПРО ЯКУ МЕНІ КАЗАЛИ?

Джейк за звичкою потягнувся через плече, намацав тільки свою спину і тут згадав, що наплічника немає. Він винувато подивився на стрільця, але той уже простягав йому наплічник, і хоча на вузькому, наче вирізьбленому лиці Роланда, як завжди, не було жодних емоцій, у кутиках його рота, здавалося, причаїлася усмішка.

— Доведеться вирівняти шлейки, — сказав стрілець, передаючи Джейкові наплічник. — Я їх зробив довшими.

— А «Загадки»?

Роланд кивнув.

— Обидві книжки там, усередині.

— ЩО У ТЕБЕ ТАМ, МАЛЕНЬКИЙ ПІЛІГРИМЕ? — начебто знічев'я поцікавився голос.

— Оце так! — зачудовано сказав Джейк.

«Він нас не тільки чує, а й бачить», — подумав Роланд. А наступної миті вже помітив невеличке скляне око в кутку, розташоване так високо, що за нормальних обставин людина його помітити не могла. Йому стало не по собі. Джейк міцніше притис до себе Юка, і на його обличчі з'явився такий стурбований вираз, що Роланд зрозумів — не тільки він почувається незатишно. Той голос належав машині, жахливо розумній і пустотливій машині, але все одно з ним було щось не так.

— Книжка, — відповів Джейк. — У мене книжка з загадками.

— ДОБРЕ. — У голосі прозвучала майже людська втіха. — ПРОСТО ЧУДОВО.

Раптом у дверях на дальньому боці кухні з'явився нечупарний бородатий чолов'яга. На руці новоприбулого теліпалася жовта хустка, вся у плямах крові й бруду.

— У стінах пожежа! — верескнув він. Охоплений панікою, він начебто не зрозумів, що Роланд і Джейк не належали до його жалюгідного підземного ка–тету. — На нижніх рівнях дим! Люди себе вбивають! Щось пішло не так! Чорт, та все не так! Нам тре…

Зненацька дверцята духовки розчахнулися, наче відвисла щелепа. Звідти вирвався тонкий струмінь синьо–білого вогню і влучив у голову нечупари. Той заточився назад. Полум'я охопило одяг, і шкіра обличчя взялася пухирями та вигоріла.

Джейк вражено й перелякано подивився на Роланда, і той обійняв хлопчика за плечі.

— ВІН МЕНЕ ПЕРЕБИВ, — сказав голос. — ЦЕ БУЛО НЕЧЕМНО. ЧИ НЕ ТАК?

— Так, — спокійно підтвердив Роланд. — Вкрай нечемно.

— СЮЗАННА З НЬЮ–ЙОРКА СКАЗАЛА, ЩО ТИ ЗНАЄШ НАПАМ'ЯТЬ БЕЗЛІЧ ЗАГАДОК, РОЛАНДЕ З ҐІЛЕАДУ ЦЕ ПРАВДА?

— Так.

В одній з кімнат, що виходили на те відгалуження коридору, стався вибух. Підлога під їхніми ногами здригнулася, нерівним хором закричали голоси. Блимання світла й нескінченний брязкіт сирени на мить стихли, а потім продовжилися з новою силою. З вентиляційних отворів поповзли струмки гіркого ядучого диму. Юк понюхав повітря і чхнув.

  195