очень нудно 
10 
Сьогодні Джуніор Ренні радів цьому факту.
Він проплентався північним берегом річки аж під міст — поліцейські сирени вже затихали вдалині, міський гудок вив голосно, як і раніше, — і видряпався вгору на Страут-лейн. Роззирнувся на обидва боки, а тоді шаснув повз щит з написом ХОДУ НЕМА. МІСТ ЗАКРИТО. Нирком опинився по той бік перехрестя жовтих стрічок, у затінку. Сонце заглядало крізь дірки в даху, розкидаючи яскраві монетки світла по зачовганих дерев'яних дошках під ногами, але після пекельного полум'я в тій кухні тут стояла благословенна темрява. Під дахом у кроквах воркували голуби. Вздовж дерев'яних бортів валялися розкидані пивні бляшанки й пляшки з-під кавового бренді «Алленз»[16].
«Мені ніколи цього не спекатись. Хтозна, чи є якісь частки мене в неї під нігтями, не пам'ятаю, чи вона мене хапала, чи ні, але там залишилась моя кров. І відбитки пальців. Маю тепер лише два варіанти на вибір: тікати або піти й здатися».
Ні, був ще й третій. Можна було вбити себе.
Йому треба повернутися додому. Затулити всі штори в себе в кімнаті, перетворити її на печеру. Ковтнути ще імітрексу, лягти — може, пощастить заснути. А вже потім він, можливо, щось придумає. А якщо по нього прийдуть, коли він спатиме? Ну то й що, це звільнить його від вибору між Виходом № 1, Виходом № 2 чи Виходом № 3.
Джуніор перетнув міський парк-майдан — ділянку землі, що перебувала у спільній власності громади Честер Мілла. Хтось — якийсь літній чоловік, котрого він не впізнав, — схопив його за руку з запитанням: «Що трапилося, Джуніоре? Що відбувається?», але він тільки хитнув головою, відмахнувся від старигана і продовжив свій шлях.
Міська сирена за його спиною продовжувала ревти, мов на світову погибель.
ДОРОГИ І ШЛЯХИ
1
Честер Мілл мав власну щотижневу газету, яка називалася «Демократ». Назва вводила в оману, оскільки хазяйка й редакторка газети — посади, що їх одноосібно займала невгамовна Джулія Шамвей, — була республіканкою до глибини нутра своїх кісток[17]. Логотип газети виглядав так:
«ДЕМОКРАТ» ЧЕСТЕР МІЛЛА
рік заснування — 1890
На службі «Маленького міста, схожого на чобіток»!
Гасло теж дезінформувало. Честер Мілл не був схожим на чобіток, бо нагадував дитячу спортивну шкарпетку, до того ж таку брудну, що могла стояти сама по собі. Хоча й тяжіючи до набагато більшого й заможнішого міста Касл Рок[18], що лежало на південному заході (проти п'ятки шкарпетки), географічно Честер Мілл перебував в оточенні чотирьох інших містечок, більших за нього площею, але менш залюднених: Моттон з південного сходу; Гарлоу з північного сходу; з півночі ТР-90, населений пункт без статусу міста; а на заході — Таркер Мілл. Містечка Честер і Таркер називали фабрики-близнята[19], це було, коли вони на пару (у ті часи в центральному й Західному Мейні на всі заставки гатило чимало папероробних підприємств) перетворювали річку Престіл на брудну, обезриблену стічну канаву, яка майже щодня змінювала свій колір, до того ж у різних місцях по-різному. У ті часи можна було вирушити на каное від Таркера зеленою водою, а досягши Честер Мілла, плисти вже по яскраво-жовтій Престіл аж до Моттона. До того ж, якщо ви пливли дерев'яним каное, з нього нижче ватерлінії облазила власна фарба.
Утім, остання з тих високоприбуткових загиджувальних фабрик закрилася ще у 1979 році. Престіл звільнилася від чудних кольорів, і риба до річки повернулася, хоча суперечки, чи годиться вона для вживання людьми, так і продовжувалися. («Демократ» щодо цього тримався думки: «Атож!»)
Кількість мешканців у місті залежала від сезону. Між Днем пам'яті й Днем праці[20] їх бувало до п'ятнадцяти тисяч. В інші місяці людей тут жило трохи більше або трохи менше від двох тисяч, відповідно до балансу народжень і смертей у лікарні імені Кетрін Рассел, яка вважалася найкращим медичним закладом на північ від Люїстона[21].
Аби ви спитали в сезонних мешканців Мілла, скільки доріг веде до нього й звідти, більшість із них назвали б вам дві: шосе 117 — на Норвей і Саут-Періс[22], та шосе 119, що йде на Люїстон, проходячи перед тим через центр Касл Рока.
Хто прожив тут років з десять, міг би згадати щонайменше штук на вісім більше двосмужних асфальтованих шляхів: починаючи з Чорної Гряди та Глибокої Просіки, що тягнуться до Гарлоу й закінчуючи тією, що в'ється в напрямку ТР-90 і зветься Гарненька Лощина (така ж красива дорога, як і її назва).
16
«Allen's Coffee Brandy» — напій міцністю 60 %, випускається в Массачусетсі, особливою популярністю користується у штаті Мейн, де щороку продається понад мільйон пляшок цього бренді.
17
Заснована 1854 року активістами боротьби проти рабства в США, республіканська партія вважається правішою за демократичну, першим президентом-республіканцем був А. Лінкольн.
18
Касл Рок — вигадане Стівеном Кінгом місто в штаті Мейн, яке фігурує в багатьох творах.
19
Слово «mill» англійською означає — «фабрика»; звідси назви населених пунктів за містоутворювальними підприємствами: фабрика Честера, фабрика Таркера.
20
У День пам'яті поминають усіх американців, що загинули на військовій службі (відзначається в останній понеділок травня); День праці (перший понеділок вересня) — національне свято з 1894 року.
21
Люїстон — друге за кількістю населення (близько 39 тис. мешканців) місто штату Мейн, в окрузі Андроскоггін.
22
Норвей («Норвегія» — близько 5 тис. мешканців), Саут-Періс («Південний Париж» — 2,4 тис. мешканців) — курортні міста в окрузі Оксфорд, штат Мейн.
10 
